Містяни вже звикли до новин про те, що на сесіях міської ради та на засіданнях виконавчого комітету приймаються рішення про виділення коштів на певні потреби або пересування з однієї галузі на іншу, про освоєння обласних чи державних коштів.
Іноді можна зустріти обурені коментарі чи пропозиції на кшталт: «краще відремонтуйте дороги», «ліпше б воду давали без перебоїв», «нащо нам оті свята, якщо будинку культури немає».
А дійсно, звідки беруться гроші в міському бюджеті? І за яким принципом їх розподіляють? Чому не можна виділити гроші одразу на всі потреби та проблеми міста? З якої причини не вийде просто взяти і відремонтувати аварійну споруду? І чому це не можна гроші з обласного бюджету, виділені, наприклад, на реконструкцію лікарні, використати на ремонт доріг чи шкільне харчування?
Відповісти на всі ці питання і спробував сайт 6262.com.ua. Для цього ми звернулися за поясненнями до начальника фінансового управління Слов’янської міськради Ігоря Ковальова.
Гроші у міському бюджеті беруться головним чином з податку на доходи (ПДФО). Це надходження від заробітної плати тих, хто офіційно працевлаштований. Інші об’ємні джерела бюджету – це єдиний податок, який сплачують підприємці, земельний податок та інші податки.
У міста є власні доходи, а є субвенції від області чи держави. Держава гарантує нестачу тих коштів, які неможливо отримати у власний бюджет.
Справа у тому, що бюджет Слов’янська завжди був дотаційним. Тобто якщо треба виплатити заробітну плату, грубо кажучи, 500 млн грн, а у міста грошей не вистачає, то ця різниця за розрахунком дотації покривається за рахунок держбюджету. Така сама ситуація з усіма соціально захищеними статтями.
Захищеними видатками бюджету визначаються видатки загального фонду на:
Це всі організації та установи, які були створені органом державної влади для управлінських, соціально-культурних, науково-технічних або інших некомерційних функцій, діяльність якої фінансується з державного бюджету.
Він залежить від того, скільки людей працюють у бюджетній сфері. Чим більше людей у бюджетній сфері – тим більше витрати. Це працівники закладів освіти та охорони здоров’я, учні дитсадків та шкіл (бо ще є пільгове харчування), сплата за комунальні послуги.
Усе залежить від того, яка спроможність містян платити податки.
Наприклад, сусідній Краматорськ має низку великих промислових підприємств, на кожному з яких працює кілька тисяч людей. Там, відповідно, більше людей платять податок на дохід. І Краматорськ місто не дотаційне.
Слов’янськ у цьому плані не може змагатися з Краматорськом. Тому, як нам пояснили, бюджет міста поповнюється в основному за рахунок ПДФО тих, хто працює в бюджетній сфері. «Бюджетники» складають близько 50% платників податку на доходи.
Грубо кажучи, бюджет міста складає близько 600 млн. грн, а ще 300 млн. грн. – це субвенції з держбюджету на покриття зарплат, медикаментів, харчування у школах, комунальні послуги та інші захищені витрати.
Лікарні та центри первинної допомоги тепер перестали бути комунальними закладами, а стали комунальними некомерційними підприємствами. Тепер вони можуть заробляти. Чим більше вони за договорами будуть обслуговувати населення – тим більше зароблятимуть грошей.
Так, є там певна частина, яка фінансується з місцевого бюджету, але в основному медзаклади працюють за договорами.
Під час складання бюджету головний розпорядник коштів робить запит. Головний розпорядник коштів – це освіта, охорона здоров’я, соціальний захист, культура, фізкультура.
У бюджетному запиті відображається, скільки розпоряднику необхідно коштів, виходячи з розрахунків зарплати, енергоносіїв, комунальних послуг, медикаментів, харчування та інших витрат в залежності від сфери.
Цей запит розглядають, визначають захищені статті, які необхідно закрити. І тоді вже місто входить в межі власних доходів, які може отримати.
Наприклад, відділ культури заявив, що потребує 100 млн. грн. Із цих грошей забирають одразу соціально захищені статті, які за замовчуванням фінансуються у першу чергу (зарплати, комуналка, енергоносії тощо). І потім вже формується бюджет згідно запитів. Простіше кажучи, збирають усі запити і втискують їх у власні доходи міста, які воно може отримати.
Додатково враховуються субвенції та дотації.
Управління житлово-комунального господарства також є головним розпорядником бюджетних коштів. УЖКГ фінансується за залишковим принципом вже за виконані роботи.
Тобто комунальники підмели площу чи підлатали дорогу і отримали гроші, коли показали звіт про виконані роботи та обсяг своїх витрат.
Коли йдеться про великі проєкти не за міські кошти, там процедура між самим оголошенням про роботи та їх початком досить складна та довга. Є обов’язкова послідовність дій та заходів, яких не можна уникнути, якщо держава чи область все ж відібрали проект для своїх програм. Сюди входять розробка проєкту, його перевірка та корегування, узгодження, пошук підрядника, очікування на самі гроші, узгодження усіх розпоряджень тощо.
Зазвичай для таких проєктів місто має виділити 10% від загальної суми для співфінансування. Ці гроші спочатку треба знайти.
Якщо місто отримало кошти на якийсь конкретний об’єкт, він, відповідно, вказаний в обласній чи державній програмі. Залежить від того, хто розпорядник коштів.
Відповідно, ці кошти не можна використовувати ні на що, окрім того, для чого вони виділені.
За це можна понести кримінальну відповідальність.
Інша Справа – міський бюджет. Ним місто може розпоряджатися на свій розсуд. Наприклад, у місті було заплановане свято, але через пандемію коронавірусу воно було скасовано. Гроші залишилися невикористаними і їх можна перерозподілити.
Вже п’ять місяців Слов’янськ живе без бюджету, за 1/12 доходу. Ця частина розраховується саме тоді, коли не приймається бюджет. Із загальної суми бюджету виключаються субвенції, і з того, що залишається, розраховують 1/12 частину річного балансу.
Ця частина дозволяє фінансувати тільки соціально захищені статті.
